головна | місто | цікаве | історія | жителі | говірка | вулиці | фотогалерея | посилання

ІСТОРІЯ СКОЛЕ ТА СКОЛІВЩИНИ

Близько 1660 року поруч із поселенням князь Олександр Януш Заславський заклав місто, назване на свою честь — Олександрією, але назва не прижилася, і місцеві жителі почали називати місто, як і село — Сколе. Відтоді деякий час місто поділялося на "власне місто", де жила дрібна польська шляхта і "село", де жили русичі.

У 1885 році до міста збудували залізницю "Стрий-Сколе". В 1887 залізниця була продовжена до Мукачева.

У 1880-их роках три австрійські брати-барони Гределі заснували у місцевості Демня промислове деревообробне підприємство. 23 травня 1892 року було введено в дію вузькоколійну залізницю "Демня-Коростів", довжиною 13.6 км. У 1893 році її продовжили до Оряви (40 км). Найбільший ухил мала ділянка від Демні через Свидник до Тисовця (18,7 км), на Козьову і на гору Парашку — найвищу вершину Сколівщини. Ширина колії від 620 до 1050 мм, ухил траси — до 25 %. У період між двома світовими війнами фірма «Брати Барони Гределі» давала дуже добрий дохід, який подвоювався щорічно. Розвивали вони і туристичний бізнес.

1885 року в Сколе відкрили залізничну станцію, яку продовжили до Мукачева у 1887 році.

У довоєнний період (з 1702 до 1914 року) переважну більшість населення міста становили євреї. Географічний словник Польського королівства повідомляє, що в 1880 році юдеї становили 58% населення, а римо- та греко-католики 22% і 19% відповідно. До 1942 року в місті діяла юдейська синагога, яка була розташована поблизу сучасного універмагу. Зараз релігійна ситуація міста зовсім інша — переважна більшість населення вважає себе греко-католиками, є нечисленні громади римо-католиків, християн віри євангельської та Свідків Єгови. У Коростові та Кам'янці Сколівського району мешкають баптистські сім'ї.

Школу у місті Сколе засновано у 1819 році. Це був перший клас з українською мовою навчання. В 1909 році - чотири класи з польською мовою навчання, в 1914 році - 6 класів, в яких навчалися єврейські, польські та українські діти. Працювали 16 вчителів. Посаду директора обіймав Антін Дубрович, катехитом був Яків Дутчак. У міжвоєнний період, за правління Польщі в Галичині, у одній школі навчалися хлопчики, в іншій - дівчатка. Тривалість навчання становила 7 років. Радянська влада з дівчачої школи зробила школу з російською мовою викладання для дітей офіцерів (переважно росіян). Вчитель української мови Стефа Михайлівна Калинів пригадує, що діти офіцерів відмовлялися вивчати українську, вважаючи її другосортною або сільським діалектом російської. На початку 1970-их років в середній школі №1 (україномовній) навчалося 997 учнів, в ній було чотири паралельні класи - А, Б, В, Г.

У 1862 р. граф Евгеніуш Кінський звів перший на Сколівщині паровий тартак (лісопильний завод), у 1864 році він заснував у Сколе найбільшу в Галичині сірникову фабрику.

4 рази місто Сколе належало до Стрийського повіту у 1880-1912, 1920-1921, 1932-1939, 1963-1966 роках. Цікаво, що в час панування Польщі до Львівського воєводства належали повітові центри Дрогобич, Самбір, Старий Самбір та Добромиль та інші, а до Станіславського - Турка, Сколе, Стрий, Жидачів, Рогатин, Долина та інші. У 1940 році та з 1944 по 1959 рік Сколе належало до Дрогобицької області, а після об'єднання її з Львівською - до Львівської. Під нацистською Німеччиною Сколе належало до Стрийського староства дистрикту "Галичина" (з центром у Львові) Польського генерал-губернаторства (з центром у Кракові).

2 листопада 1918 року старший десятник Михайло Гребеняк, стрільці Семен Сиродник, Іван Корчинський та Василь Юзвак розброїли жандармерію пограничної охорони в місті Сколе. Це був сколівський відгомін Львівського листопадового чину. В часи ЗУНРу Сколе було повітовим центром Стрийської округи.

1920 року було відкрито початкові класи гімназії. Приміщення гімназії знаходилося на сучасній вулиці Чайківського, 8. Вчителями працювали Ірина Сабат-Свірська, Марія Сембратович-Кашмарська, Мирон і Володимир Мосори, Станіслава Гребеняк-Лясковська. Після закінчення початкових класів у Сколе учням пропонувалося продовжити навчання у Стрию. До тих, хто продовжив навчання, належав Іван Бутковський.

Під владою Польщі в Сколе відкрили повітовий суд, який знаходився на місці сучасного відділу районних електромереж. Першим суддею був доктор І. Дубрович. Лев Левицький (1868-1929) став начальником місцевого суду. Адвокатами були Євген Петрушевич, майбутній президент ЗУНР, доктор Андрій Чайковський, доктор Осип Назарук. За польської доби суддями були Михайло Камінський, Євген Левицький, Дмитро Бобанич, Євген Калянівський. Визначними адвокатами і громадськими діячами були Степан Дольницький, доктор Степан Булак, Теодор Бекеш, Євген Малиняк. Активним громадським діячем у Сколе був Іван Гребеняк, працівник сколівського суду, музикант, керівник церковного хору, активіст "Просвіти".

У 1930-их роках Сколе відвідав Президент Естонії Костянтин Гіаатс, згодом - учнівська делегація з Будапешту (70 осіб). На Сколівщину для вивчення долини Опору приїжджали студенти Кембриджу.

Зі Сколе походять скрипаль Празької опери Григорій Бандурович, актриса Львівського театру Катерина Левицька, співачка Тернополя Ярослава Заєць.

Значні руйнівні паводки в Сколе в XX та XXI століттях відбувалися у 1927, 1948, 1969, 1998 та 2008 роках. Паводок 1927 року зруйнував частину залізничного полотна поблизу урочища "Колодка", а паводок 1969 року приніс стільки води, що навіть на вулиці Пекарській юнаки плавали саморобними плотами.

До 17 вересня 1939 року в місті базувався гарнізон першого батальйону Корпусу Прикордонної Оборони "Skole" на чолі з командиром - майором Єжи Дембровским. З 19 вересня 1939 по 26 червня 1941 року місто окупували війська Червоної армії. Потім місто було заняте німецькими військами після відступу радянських військ на початку Радянсько-Німецької війни. В цей час підрозділи СС розстріляли тут понад три тисячі євреїв.

8 серпня 1944 року — день визволення Сколе від німецьких військ Вермахту 18-ою армією IV-го Українського фронту. Проте варто знати, що "радянські визволителі" з жовтня 1939 року по червень 1941 (до початку війни) в районному відділку НКВС заарештовали і вислали в концтабори понад 360 місцевих мешканців — «ворогів радянської влади». (Вікіпедія)

На території міста з 1957 по 1994 роки знаходилася секретна військова частина військ зв'язку КДБ СРСР, площею 12 га. Після її розформування міська рада розподілила територію між державними організаціями та приватними особами.

У 1995 році було встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку, а в 2009 році — меморіал воїнам УПА. У 1999 році Указом Президента України на території Сколівського району було створено національний природний парк "Сколівські Бескиди". Парк створено у басейнах р. Стрий та її притоки р. Опір на площі 35261 га (352 кв. км або 0,58% площі держави).

11 лютого 2011 року рішенням № 27 на IV сесії Сколівська міська рада VI демократичного скликання надала Степану Бандері - провідникові Організації Українських Націоналістів статус почесного громадянина міста. 2012 року у місті Сколе було офіційно відкрито пам'ятник Степану Бандері. Монумент встановили на тій же гранітній основі, на якій раніше, в радянські часи, планували встановити пам'ятник Володимиру Леніну. Багато років гранітна основа просто неба стояла перед будинком адміністрації, потім на певний час була вивезена, після чого повернена назад. Відкриття пам'ятника дивним чином збіглося з виборами до Верховної Ради України, які відбувалися того ж року.